Розділ 1 ст 8 "Поцілунок по-дорослому"

Розділ 1 ст 8 "Поцілунок по-дорослому"

— Ти знаєш, мені здається тобі сподобався той хлопець, який завжди падає, — усміхаючись, говорила я. — Ти так довго на нього дивилась, напевне він тебе зачарував своєю незграбністю.
   — Не відволікай мене, я дивлюсь футбол. — Фиркнула Ліза.
   — Але футбол ще не почався, — зауваживши це, я розреготалась.
   Дівчина, яка сиділа на ряд нижче, обернулась і несхвально зиркнула на мене. Начебто мій сміх заважав їй дивитись театральну виставу. Хоча в самої така пишна зачіска, що заважає трьом рядам бачити майданчик. Нарешті вона відвернулась і забрала з собою свій пронизливий погляд. Поки у мене тривала мовчазна війна з затятою вболівальницею, до Лізи поступово доходив зміст моїх слів.
   — Він зовсім мені не сподобався! — закусивши нижню губу, буркнула Ліза.
   — То чого ж це тебе так зачепило?
   — Все, мені набридла ця розмова. Я хочу посидіти мовчки. — Сказала вона.
   На моїй пам'яті це чи не єдиний раз, коли Ліза добровільно замовкла. І це мені дуже сподобалось.

Розділ 1 ст 7 "Поцілунок по-дорослому"

Розділ 1 ст 7 "Поцілунок по-дорослому"
Побачене, мене відверто засмутило, адже в кожному із цих видів спорту є м'ячі, які мене дуже «люблять». Тепер я більше злякалась тенісу ніж футболу, бо від тенісних м’ячиків залишаються добрячі синці. Перевірено на особистому, несолодкому досвіді. Кожнісіньке літо я була з новими синцями. І це не дивлячись на те, що я жодного разу не грала ні в одну з цих ігор. Вистачало того, що я просто проходила повз гравців.
   Зайшовши на територію майданчика, я побачила, як Ян видивляється довкола.
   — Ти когось шукаєш? — запитала я.
   — Так. Свою команду. І здається я їх знайшов. — Він кивнув головою у бік хлопців, які стояли неподалік. — Я підійду до них, а ви розташовуйтесь.
   — Покажи їм всім братику, навчи як треба грати! — крикнула з запалом Ліза. 
   Він у відповідь лише посміхнувся.
   Ян підійшов до своїх друзів, і вихопив у одного з хлопців футбольного м'яча. Ніколи не думала, що так зрадію футболу. Ліза хотіла вмоститись на лавку біля самого поля, але я її умовила сісти хоча б на дві лавки вище. Дійсно, на що не можна поскаржитись, то це на сидіння. Вони виявились досить зручними. Я нарешті сіла, чого не можна було сказати про Лізу. Вона крутилась як дзиґа.

Розділ 1 ст 6 "Поцілунок по-дорослому"

Розділ 1 ст 6 "Поцілунок по-дорослому"

Доки вони мене вели до майданчика, я намагалась зосередитись на їхній швидкій розмові. Вони плигали з однієї теми на іншу, не даючи мені змоги вставити хоча б слово. Мені здавалось, що про мене взагалі забули. Вони були повністю поглинені один одним. Я дуже довго прислухалась, доки мені це зовсім не набридло. Я вирішила пожаліти свої вуха і зосередити усю свою увагу на прекрасному сонячному дні.
   Сонечко лагідно обіймало мене своїми промінчиками. Я закрила очі, не думаючи про те, що можу зарити носом об доріжку по якій ми ідемо. Мене міцно тримали під руки, тому я не хвилювалась за можливість гепнутись. Пташки не замовкали ні на мить, дитячий сміх розносився по всій вулиці, усе мені було до вподоби. Мабуть тому, що я і сама себе відчувала немов вільна пташечка, яку з учорашнього дня випустили на волю. Школа вже позаду – що може бути краще. 
   Відкривши очі, я побачила зосереджені погляди моїх супутників. Вони дивились на мене декілька секунд, потім розреготались.
   — Ти можеш спати ідучи?!  — гучно сміючись запитав Ян.

Розділ 1 ст 5 "Поцілунок по-дорослому"

Розділ 1 ст 5 "Поцілунок по-дорослому"

Сподіваюсь його характер лишився незмінним, бо що до фігури – вона змінилась не на жарт: м’язи, м’язи, і ще раз м’язи.
   Я зовсім не зрозуміла, як опинилась в міцних дружніх обіймах Яна. Мої руки не могли відповісти на його дії, бо він стиснув мене так, що я не могла поворухнутись. Видно він і сам не знає, наскільки він сильний. Коли Ян мене відпустив, я намагалась вдихнути як найбільше повітря, але розглядати його при цьому не припиняла. Поки я на нього дивилась, він заговорив:
   — Ти просто красуня! Ви з Лізою стали зовсім дорослі. — Крутячи мене наче під час танцю і розглядаючи з різних сторін, зауважив Ян.
   — Хто б казав. — З усмішкою відповіла я.
   Мені було дуже комфортно біля нього, наче ми й не розлучались на довгих чотири роки. Ліза встала переді мною схопила мене за руки та почала своє невгамовне щебетання. Маю зауважити, що у балаканині  їй немає рівних.
   — Гарний я влаштувала сюрприз правда?!  — з цими словами вона ще більше здавила мені руки.
   — Так, це дійсно гарна несподіванка! — погодилась я, відриваючи свої руки від Лізиних.
    — Дівчата, куди ви збирались іти? — запитав Ян. Та він зовсім не чекав на відповідь, бо одразу продовжив. — Пішли зі мною на майданчик за рогом. Подивитесь як я граю, і на хлопців позадивляєтесь. — Це все сказано було з дивовижною посмішкою.

Кохання це натхнення.

Рік почався вдало. Зі мною поряд люди яких я дуже сильно люблю. Дякую Богу за те що маю свою половинку, за родину, за затишок у домівці, за те, що на столі смачна їжа, за хороших людей поруч (друзів), за те, що вмію і хочу писати, за мої мрії та їх здійснення.
Це все найважливіше, що може бути. Цінуйте те, що маєте. Дякуйте кожному дню. Не упускайте миті бути щасливими і дарувати щастя іншим. Кажіть кохаю, люблю та дякую. Хай близькі люди, завжди знають які вони для вас дорогі та важливі. Не залишайте важливі речі на потім - життя одне і воно вимагає жити, а не проживати. Життя це кохання та сім'я. Маючи це - Ви живете повним життям.

З любов'ю Ваша Анна Харламова.
Усім "Поцілунків по-дорослому" 

Розділ 1 ст 4 - "Поцілунок по-дорослому"

Розділ 1 ст 4 "Поцілунок по-дорослому"
Він миттю опинився біля своєї миски, і нетерпляче чекав коли зможе добряче попоїсти. Після того, як я насипала йому корм, я заварила собі чай. Взявши до чаю млинці, які мені лишила мама, я сіла за стіл. З’ївши три млинці, я потягнулась за четвертим, але зрозуміла – ще один і я не зможу встати зі стільця. Поївши, я вимила посуд і почала розставляти його на полиці, ставлячи останню тарілку, почула як задзвонив телефон. Не поспішаючи, я пішла до вітальні відповісти на дзвінок.
   — Алло. — Вимовила я.
   — Привіт Софія! Ти вже не спиш? Вже зібралась? — скоромовкою запитувала Ліза.
   — Не поспішай подружко, я тебе зовсім не розумію. І взагалі, куди я мала зібратись? — здивовано запитала я.
   — Яка різниця куди?! Не сидіти ж вдома. Ми нарешті звільнились від школи, не варто гаяти ні хвилини! Я зайду за тобою через годину. Збирайся швидше. — Закінчивши свою натхненну промову, Ліза поклала слухавку.
   — Ну як так можна! Невже моя думка її зовсім не хвилює!? — знизуючи плечима, я жалілась Велетню.

Розділ 1 ст 3 - "Поцілунок по-дорослому"

Розділ 1 ст 3 "Поцілунок по-дорослому"

   Сонячні промінчики швиденько залили увесь простір невеличкої спальні своїм яскравим світлом. Стоячи біля вікна, я ніжилась у теплі та свіжості чудового ранку. Навіть якщо за вікном був би дощ, все одно день мав бути чудовим, бо це перший день по закінченні школи. Доки я блукала у своїх думках, хтось постукав до кімнати.
    — Заходьте. — Бадьорим голосом запросила я.
Не встигли повністю відчинитись двері, як великий, пухнастий муркотун вбіг у кімнату і заскочив на ліжко.
   — Привіт Велетню.
   У відповідь я почула задоволене мурчання. Я вже навіть не пам’ятаю з якого часу у нас в будинку з’явився цей кіт. Тато приніс його, коли він був зовсім крихітним кошеням.  Я тоді теж була ще зовсім дитиною, отже ми з Велетнем зростали разом. А тепер це добре відгодований, здоровенний кіт, якому дуже пасує його ім’я.
   Нарешті у дверях я побачила матусю.

Розділ 1 ст 2 - "Поцілунок по-дорослому"

   Розділ 1 ст 2

   — Софіє! Дивись який хлопець! — крикнула вона.
   — Лізо, ти що! Ти збожеволіла?! Хто ж так підкрадається? — відчитала я її.
   — Ой, які ж ми вразливі.
   — Ліза ти краще скажи, хто тут тобі не подобається?! Тобі всі хлопці, які знаходяться у цьому залі – красені.
   — Та, ну тебе Софі. — Повертаючись, сказала подружка.
   Згодом Ліза перевела свій природній магнетизм спокусниці на діджея. Під її впливом він просто млів, тому вмикав тільки ту музику, що нам з Лізою була до смаку. У знак вдячності Ліза посміхнулась і надіслала йому повітряний поцілунок.
   Натанцювавшись вдосталь і нафотографувавшись, немов зірки на доріжках, ми з Лізою ледве пересувались на підборах. Хоча, це я пересувалась, а Ліза взагалі зняла взуття і останні три танці танцювала вже без нього. Вона так босоніж і пішла до машини, коли мої батьки приїхали по нас.
   Висадивши Лізу біля її хати, ми поїхали далі, а вона швидко побігла в дім.
   Оминувши ще два будинки, ми під’їхали до нашого дому. Ледве пересуваючи ноги, я опинилась у своїй кімнаті. Прийнявши душ, вдягнувши піжаму, я вляглась у ліжко і тихо промовила: — Тепер, я доросла.

Розділ 1 ст1 "Поцілунок по-дорослому"

                                                   Розділ 1 ст1                                                                                                                                                               Розділ 1.

   Стоячи у великому холі школи, і фотографуючись з документом який засвідчує, що я закінчила школу, я була на сьомому небі від щастя. Усмішка на моєму обличчі була наче приклеєна. Я не могла і не хотіла припиняти посміхатись.
   Це ж доросле життя! Тепер я сама буду вирішувати, о котрій ранку я буду прокидатись. Ого, яке перше доросле рішення. Розвеселивши саму себе, я знову посміхнулась. Мої роздуми перервали мамин голос, який казав мені: «скажи сир» і татів фотоапарат, що блимнув спалахом мені у вічі.
   Протягом півгодини я позувала для сімейного альбому. Потім ще пару разів сфотографувавшись з батьками, я побігла до однокласників.
   Святкування випускного балу проходило добре, не зважаючи на те, що у мене немає кавалера. Мене це зовсім не хвилює, хоча іншим це питання  не дає спокою. Впродовж тих десяти хвилин, що я стояла і спокійно пила сік, до мене підійшли три однокласниці й одна вчителька з одним і тим же запитанням «де мій кавалер?». Я одноманітно відповідала їм: «мовляв усе гаразд, і я просто насолоджуюсь вечором». Вони посміхались і хлопали мене по плечу, кажучи, що я обов’язково когось знайду. Незважаючи на них, я спокійно далі пила сік.
   Підійшовши до дзеркала, я поправила свою пречудову сукню. Довга, жовтого кольору сукня, з великим вирізом на спині, здавалось робила мене дорослішою. Коси з одного боку були зачеплені невеличкою шпилькою, а з іншого невимушено спадали хвилями. Задивившись на сукню, я не помітила Лізи, яка підійшла позаду.

Вітаю)

Вітаю.
Усіх зі святами! Бажаю усім Божого благословення, усіх благ та мирного неба над головою. Хай з Вами завжди буде кохання, тепло родини, віра, надія, натхнення, достаток та затишок.


З повагою Ваша Анна.