Сонячні промінчики швиденько залили увесь простір невеличкої спальні своїм яскравим світлом. Стоячи біля вікна, я ніжилась у теплі та свіжості чудового ранку. Навіть якщо за вікном був би дощ, все одно день мав бути чудовим, бо це перший день по закінченні школи. Доки я блукала у своїх думках, хтось постукав до кімнати.
— Заходьте. — Бадьорим голосом запросила я.
Не встигли повністю відчинитись двері, як великий, пухнастий муркотун вбіг у кімнату і заскочив на ліжко.
— Привіт Велетню.
У відповідь я почула задоволене мурчання. Я вже навіть не пам’ятаю з якого часу у нас в будинку з’явився цей кіт. Тато приніс його, коли він був зовсім крихітним кошеням. Я тоді теж була ще зовсім дитиною, отже ми з Велетнем зростали разом. А тепер це добре відгодований, здоровенний кіт, якому дуже пасує його ім’я.
Нарешті у дверях я побачила матусю.
— Він як завжди перший. Зовсім знахабнів. — З веселими нотками у голосі зауважила мама. — Я зайшла сказати, що ми з татом їдемо до магазину. Сніданок чекає на тебе на столі, швиденько одягайся і спускайся до кухні. Обов'язково поснідай, або вже правильніше сказати пополуднай. — Вже виходячи з кімнати, договорювала мама.
— Добре мам! — крикнула я їй у слід.
Через хвилину я почула, як унизу грюкнули вхідні двері, отже батьки вже пішли. Я голосно включила музику. Велетень цього не оцінив, і вискочив з кімнати, наче йому хвоста притиснули. Відходячи від сну, я попленталась до ванної. Помила голову і завернула її у рушник, почистила зуби, при цьому не припиняючи пританцьовувати. Закінчивши усі справи у ванній, я пішла застеляти ліжко та одягатись. Діставши з шафи темно-сині джинси та білу майку, я одяглась і попрямувала до кухні. Виходячи з кімнати, я випадково перечепилась через Велетня, який все ж таки підслуховував музику під дверима.
— Вибач котику! Пішли гарненько тебе нагодую.
Взявши його на руки, я спустилась до першого поверху. Увійшовши до кухні, я опустила Велетня на підлогу.
Немає коментарів:
Дописати коментар