Розділ 1 ст 2
— Софіє! Дивись який хлопець! — крикнула вона.
— Лізо, ти що! Ти збожеволіла?! Хто ж так підкрадається? — відчитала я її.
— Ой, які ж ми вразливі.
— Ліза ти краще скажи, хто тут тобі не подобається?! Тобі всі хлопці, які знаходяться у цьому залі – красені.
— Та, ну тебе Софі. — Повертаючись, сказала подружка.
Згодом Ліза перевела свій природній магнетизм спокусниці на діджея. Під її впливом він просто млів, тому вмикав тільки ту музику, що нам з Лізою була до смаку. У знак вдячності Ліза посміхнулась і надіслала йому повітряний поцілунок.
Натанцювавшись вдосталь і нафотографувавшись, немов зірки на доріжках, ми з Лізою ледве пересувались на підборах. Хоча, це я пересувалась, а Ліза взагалі зняла взуття і останні три танці танцювала вже без нього. Вона так босоніж і пішла до машини, коли мої батьки приїхали по нас.
Висадивши Лізу біля її хати, ми поїхали далі, а вона швидко побігла в дім.
Оминувши ще два будинки, ми під’їхали до нашого дому. Ледве пересуваючи ноги, я опинилась у своїй кімнаті. Прийнявши душ, вдягнувши піжаму, я вляглась у ліжко і тихо промовила: — Тепер, я доросла.
Потягнувшись у м’якенькому ліжечку, я змусила себе відкрити лише праве око, бо ліве здавалось відмовлялось просинатись. Нарешті з великими зусиллями на кімнату дивились обидва ока. Рука потяглась в напрямку тумбочки, щоб дістати будильник. Цей старенький, оливкового кольору будильник мені подарували батьки на десятиріччя. Протягом восьми років, я кожного ранку щось у нього жбурляла, щоб дав хоча б ще трохи поспати. Дивовижно, але він бідолаха витримав усі мої знущання, і досі мав достатньо пристойний вигляд.
— Ого! Майже дванадцята. Добре я сьогодні виспалась, — позіхаючи, пробелькотала я.
Поставивши будильник, туди де він стояв хвилину назад, я встала з ліжка. Одягнувши кімнатні, та солодко потягуючись, я підійшла до вікна. Упевненим рухом, розсунувши штори, та відкривши вікно, я впустила літній полудень до кімнати.
— Софіє! Дивись який хлопець! — крикнула вона.
— Лізо, ти що! Ти збожеволіла?! Хто ж так підкрадається? — відчитала я її.
— Ой, які ж ми вразливі.
— Ліза ти краще скажи, хто тут тобі не подобається?! Тобі всі хлопці, які знаходяться у цьому залі – красені.
— Та, ну тебе Софі. — Повертаючись, сказала подружка.
Згодом Ліза перевела свій природній магнетизм спокусниці на діджея. Під її впливом він просто млів, тому вмикав тільки ту музику, що нам з Лізою була до смаку. У знак вдячності Ліза посміхнулась і надіслала йому повітряний поцілунок.
Натанцювавшись вдосталь і нафотографувавшись, немов зірки на доріжках, ми з Лізою ледве пересувались на підборах. Хоча, це я пересувалась, а Ліза взагалі зняла взуття і останні три танці танцювала вже без нього. Вона так босоніж і пішла до машини, коли мої батьки приїхали по нас.
Висадивши Лізу біля її хати, ми поїхали далі, а вона швидко побігла в дім.
Оминувши ще два будинки, ми під’їхали до нашого дому. Ледве пересуваючи ноги, я опинилась у своїй кімнаті. Прийнявши душ, вдягнувши піжаму, я вляглась у ліжко і тихо промовила: — Тепер, я доросла.
Потягнувшись у м’якенькому ліжечку, я змусила себе відкрити лише праве око, бо ліве здавалось відмовлялось просинатись. Нарешті з великими зусиллями на кімнату дивились обидва ока. Рука потяглась в напрямку тумбочки, щоб дістати будильник. Цей старенький, оливкового кольору будильник мені подарували батьки на десятиріччя. Протягом восьми років, я кожного ранку щось у нього жбурляла, щоб дав хоча б ще трохи поспати. Дивовижно, але він бідолаха витримав усі мої знущання, і досі мав достатньо пристойний вигляд.
— Ого! Майже дванадцята. Добре я сьогодні виспалась, — позіхаючи, пробелькотала я.
Поставивши будильник, туди де він стояв хвилину назад, я встала з ліжка. Одягнувши кімнатні, та солодко потягуючись, я підійшла до вікна. Упевненим рухом, розсунувши штори, та відкривши вікно, я впустила літній полудень до кімнати.
Немає коментарів:
Дописати коментар